Розговор вела Люба Кралёва
Ганка Сервіцька ся народила 9-го октобра 1962 в Бардєёві а од раннёго дїтьства жыла з родічами і двома сороденцями в Кружлёвскій Гутї коло Ґерлахова в окресї Бардєёв. Єй отець, Ян Шведа, і мама, Гелена Шведова, роджена Мохнацька, там робили в строяреньскім заводї. Кружлёвска Гута є шарішске село і мала Ганїчка в школцї бісїдовала спочатку лем по словацькы. Татко, як Ганка звала свого нянька, быв в кружлёвскых строярнях шофером і возив товар з фабрикы по цїлій Чехословакії – аж до Ашу і як гварить Ганка, „мали сьме ся і за соціалізму вдяка таткові і ёго роботї добрї, ніч нам не хыбило‟.
Уже в школкарьскых роках ся проявив співацькый талент у малой Ганїчкы. Мамка і татко го підпорёвали, бо Ганка часто дома співала. Поставила ся в кружлёвскім квартелї на поріг кухнї і співала родічім до обывачкы … Кедь мала Ганка сім років, перестяговала ся родина до недалекого русиньского села Ґерлахів, выдкы походила Ганчина мама Гелена, отець походив із сусїднёго русиньского Лївова. На земли маминых родічов собі поставили свою хыжу, де бывать мама з братом Йожком доднесь. Наперед в Ґерлахові Ганка дїтём при грах твердила, же она буде з нима лем „rozprávať‟, но барз скоро перешла на ґерлахівску русиньску „бішіду‟, котров бісїдує доднесь.
Довольте мі представити Вам нашу знаму співачку народных русиньскых і шарішскых і духовных русиньскых і словацькых співанок – в нашім сполочнім розговорі, котрый сьме вели в родиннім домі, в котрім жыють з мужом, Янком Сервіцькым, в Шарішскых Луках, в части Пряшова.
Ганко, на што собі споминаш як на перше в своїм жывотї? Як споминаш на своє дїтьствто в Кружловскій Гутї і в Ґерлахові, де єсь выростала?
Є інтересне, же собі памнятам на найменшы детайлы із свого найраннїшого дїтьства. На то, як ня запинали до фусака і як єм то не любила, як єм зачала ходити як дїтина і як ня учів ходити наш сусїд. Памнятам сі, як єм не хотїла спати в кружлёвскій школцї і учітелька то вырішыла так, же мі давала колысати в колысцї свою іщі меншу од мене свої дївочку і я єм ся потім уж в дїтьстві чула як доросла J, памнятам собі, кедь сьме ся стяговали до Ґерлахова і як єм з дїтми спочатку лем „rozprávalа‟, бавили сьме ся множство дїтьскы гер, „скакали сьме ґуму, школку‟…, но кедь зо мнов нихто із дїтей не бісїдовав інакше як по руснацькы, так і я єм поступнї перешла на наш ґерлаховскый діалект, котрым „бішідую‟ доднеська і в котрім співам і складам свої співаночкы.
Памнятам собі, як в Кружловскій Гутї было в лїсї бетонове колесо і люде там ходили в недїлю по літурґії танцёвати. Люде гварили, же ідуть танцёвати до „Вербічок‟ – і я там одмала, докінця сама, без родічів, ходила танцёвати. До костола ня мамка выпарадила – і я така парадна єм потім побігла до Вербічок і танцёвала єм з дорослыма – і нихто ня од себе не выганяв, лем ня подпорёвали і в тім танцёваню, но і в співаню, бо єм там тыж і співала. В Кружлёвскій Гутї сьме бывали в двойбытовцї про 4 родины, такых „бытовок‟ поставили строярнї шість, также нас там бывало 24 родин і вшыткы сьме ся там знали і жыли сьме як єдна велика родина.
До першого рочника єм зачала ходити в Кружлёвскій Гутї, бо там быв барз добрый учітель – Юліюс Полак, котрый ня знав іщі зо школкы, любив ня, і ёго жена, бо не мали свої дїти і кликав ня Анїчка–ґомбічка – і зато моя мамка вырішыла, же буду продовжовати ходити і до кружлёвской школы, нелем до школкы. Была то мала сільска школа, де быв споєный першый і третїй і другый і четвертый рочник. Зато єм ходила до класы довєдна із своїм о два рокы старшым братом Йожком, котрого сьме спочатку звали Дёдько, но потім сме го уж нияк інакше не назвали, як Йожко і так го клічеме доднесь. Наша найстарша сестра Манька нас не мусила стражыти, мы сьме з Йожком были самостатны. Памнятам сі на свою кабелочку з синїма медведиками і на нашу колобежку, на котрій сьме ся любили возити по селї, а кедь нам мамка або татко дали по корунї на кіно, ішли сьме на колобежцї і до кіна, на ґатер в Пілоімпреґнї, де сьме відїли філмы о Вінетуови, но і Умучіня Ісуса і далшы.
Першый біціґель єм дістала в Ґелрахові і першы корчулї єм мала білы і были на ключік. Кедь сьме ся в зимі раз корчулёвали на Тoплї, переломив ся підо мнов лед і я єм ся понорила до ледовой воды. Брат Йожко быв барз поготовый і вытягнув ня із той ледовой воды, но я єм втогды першый раз перестала чути, другый раз ся мі то стало при меншій гаварії, котру єм пережыла в тролейбусї в Пряшові, до котрого наразив зозаду автобус і мене вышмарило із сїдадла і урарила єм головов до скла, одвтогды переставм добрї чути і ношу в ухах – слухове заряджіня. Стало ся то в лїтї в 1999-ім роцї і одвтогды помалы страчам слух. Про ня, як днесь уже професіоналну співачку, то не є барз приємне.
Ганко, а хто першый, окрем родічів, зазрїв твій співацькый талент і як то было із Твоїма далшыма штудіями?
До другого рочника єм вже зачала ходити в Ґерлахові, де ня в моїм співі підпорёвала моя учітелька, панї Сурґентова, котра ня учіла до пятого рочинка. Мамка мі ушыла красный шалатово-зеленый дїтьскый крой і ходила єм в нїм выступовати на розмаїты сїльскы подїї, наприклад на Меджінародный день жен і на подобны подїї. До шестого аж восьмого рочника єм ходила На Основну девятьрочну школу в шарішскім селї Мальцов, но ходила єм там лем до восьмого рочника, бо ня як выборну школярьку выбрали спомеджі восьмаків штудовати на середню школу. В Мальцовї быв дїтьскый фолклорный колектів „Mladosť‟, котрый вів пан учітель Качмарь і в котрім єм співала уже як солова співачка. На мальцовску основну школу споминам тыж в добрїм і памнятам сі передовшыткым на панї учітельку Мартіну Штецову – Неметову, котра нас учіла математіку, котру сьме з нёв любили і памнятам собі тыж, же ся тота наша панї учітелька барз краснї облїкала – і одвтогды у мі зістала як взор облїканя. І я ся люблю облїклати выразно фаребнї, допасовати фарбы облечіня і обутя з кабелками… Так само собі памнятам на учітеля біолоґії, пана учітеля Госта, котрый знав і бити моїх сокласників, но часто єм ся їх перед ним застала і так ня в 1977-ім роцї, у моїм восьмім рочинку, зволили за председнічку піонєрьской орґанізації на школї в Мальцові. Но то, што ня научів наш прісный учітель Гост на біолоґії, ся мі зышло потім на Середнїй педаґоґічній школї в Пряшові, де ня прияли наперед до словацькой класы – І. Д, бо я єм цїлу основну школу ходила до словацкых школ – од матерьской школы в Кружлёвскій Гутї, аж по восьму класу в Мальцові.
На талентовы приїмачкы до Пряшова єм пришла із своїм татком – 4-го марца 1977 і Пряшів ся мі барз залюбив од самого початку. Прияли ня, но стало ся штось несподїване про мене на пряшівскій Середнїй педаґоґічній школї. Із І. Д ня по тыжднёви без мого желаня перемістили до україньской класы, І. Б, бо походжу із русиньского села і єм Русначка. Не хотїла єм то, бо по україньскы єм не знала ніч, ани писати, ани чітати, азбуку єм знала лем з повинного руського языка на основній школї в Мальцові, коли єм ходила зо своїма добрыма учітелями руського языка і на олімпіады, но нє з українчіны… і так ся з ня, як з преміанткы мальцовской школы, стала школярька з гіршыма знамками, бо з діктатів з українчіны єм мала часто пяткы, тадь єм ся довтогды по україньскы ниґде не учіла і як кебы то никого на моїй середнїй школї не інтересовало, на высвідчїню єм мала з українчіны все солову тройку, што ня по мальцовскых самых єднічках дость мерзило. Но мали сьме барз добру професорку на україньску літературу, котру єм собі облюбила і поступнї єм ся научіли і писати по україньскы і дотеперь собі памнятам на літературу Лесї Українкы. Зматуровала єм выборнї зо вшыткых предметів наконець і з біолоґії ся мі зышло, же іщі із основной школы єм знала латиньскы назвы вшыткых частей нашого тїла – од учітеля Госта, з чого была матурітна комісїя барз прекваплена.
Протягом середнёй школы єм зачала ходити до молодожнёго фолклорного колектіву Карпатянин, тренінґы сьме мали в Руськім домі, де єм ся першый раз стрітила із Ганков Порачовов. На педаґоґічній школї єм співала і в школскім хорі, котрый вів учітель Василь, як зборістка. Цїлы штири рокы сі ня там нихто не вшімнув як солову співачку. Аж в 4-ім рочнику, кедь моя сокласніця, Аня Деревяников, солістка школского хору, похворїла, выбрали ня за мою класу, 4-ту Б, на школскый конкурз Мелодії приятельства, де єм заспівала руську співанку – Тополя, тополя, на акордеонї ня допроваджала моя сокласніця, Аня Роковалова, днесь Анна Бєлашкова, моя приятелька доднесь, і выграла єм тот конкурз.
В Пряшові єм собі звыкла ходити до той самой цукрарнї – каждый день, бо єм барз любила кремовы колачікы, наприклад Габош, або французьку коцку, або кремеш, котры люблю, поправдї доднесь J. Тота моя облюблена цукрарня была там, де є днесь на Святоплуковій уліцї, в центрі Пряшова, склеп Норма. Бывала єм на інтернатї, де є днесь Середня здравотна школа. Пряшів єм собі уже на протязї своїх середнёшколскых штудій барз облюбила і гварила єм собі, же в тім містї хочу потім і тырвало жыти, што ся мі і сповнило. Люблю доднесь стары пряшівскы улочкы, Главну уліцю, пряшівскы костолы і церькви, но главнї, людей в нїм, моїх пряшівскых приятелїв і приятелькы.
Но по скончіню Середнёй педаґоґічной школы ся мі тот мій сон не сповнив такой. Наперед єм ся вернула до родного краю. Зачала єм учіти в школцї в Ґерлахові, потім в Снакові, Рокытові і в Кружлёві – од 1981 до 1985 року єм учіла на матерьскых школах в тых селах.
Колись, думам, в 1982-ім роцї, єм першый раз выступала на 10-ім рочнику Маковіцькой струны в Бардєёві, як учітелька матерьской школы, де нас допроваджав Орхестер народных інштрументів Радія Братїслава. Дотеперь памнятам, як на ня мусив цїлый орхестер чекати, бо єм мусила доучіти в Рокытові і лем потім єм могла піти до Бардеёва на скушку з орхестром. По скушцї сі ня до „преносового возу‟ закликав режісер Леош Комарек і закликав ня потім за рік, в роцї 1983, на награваня моёй першой награвкы в Словацькім розгласї із споминаным орхестром.
Перед моїм навернутём до родного краю по скінчіню середнёй школы, єм іщі в четвертім рочнику успішно абсолвовала конкурз до ПУНА, в новембрі 1980. Членков выберовой комісії была втогды і Марька Мачошкова і Рудо Смотер, втогды умелецькый шеф співацькой зложкы ПУНА. До ПУНА ня такой по школї прияли в роцї 1981, но в ПУНА ся змінив умелецькый шеф співацькой зложкы, став ся ним пан Гнат і од нёго єм дістала писмо, же про недостаток міста ня до ПУНА наконець не приїмають. Зато єм зачала в роднім краю учіти, но своїй мамцї єм втогды повіла: „Тадь они іщі за мнов самы прийдуть!‟
Но в Словацькім розгласї на ню не забывали і як учітельку матерьской школы ю позывали награвати русиньскы народны співанкы од 1983-го року до Словацького розгласу до Братїславы, де єм ся і спознала з Дарінков Лащіаковой, з котров ся камарачу доднесь. В 1984-ім роцї єм в розгласї першый раз награла русиньску народну співанку Крячок леліёвый, котру єм обявила на єдній свадьбі в селї Криве в окресї Бардєёв і співам ю доднесь як Крячок лялїёвый.
На 30-ту річніцю україньского высыланя в Словацькім розгласї быв в ПКО – в Чорнім орлї в Пряшові концерт, де єм співала як солістка Орхестра народных інштрументів, по словацькы – Orchestra ľudových nástrojov (OĽUN) SRo. Кедь єм доспівала, пришов за мнов втогдышнїй директор Україньского народного театру і ПУНА, пан Ярослав Сисак і повів мі: „Де єсь дотеперь была? Прийдь співати до ПУНА, або як сьме вшыткы гварили і доднесь гвариме до ПУЛЬС-у‟. Я му повідам, тадь сьте ня до ПУЛЬС-у і прияли і потім не прияли, но теперь мам як учітелька высшый плат, як мають співачкы в ПУЛЬС-і, прийду лем кедь мі дате такый плат як мам теперь, а то было втогды 1750 Кчс, то значіть чехословацькых корун. В ПУЛЬС-і втогды зарабляли співачкы 1250 Кчс. Пан Сисак мі обіцяв плат 1750 корун і іщі мі зо сранды повів, же мі в ПУЛЬС-і найдуть і мужа J і так сьме ся догодли. Тото ся одограло перед Маковицьков струнов в 1984-ім роцї, 30-го новембра 1984, Маковіцька струна была потім в децембру і тоту єм тыж выграла.
Іщі як учітелька матерьской школы в Снакові єм награла в роцї 1984 з музичным редактором Миколом Тяглом Кряшок лялїёвый – на розгласовый конкурз.
2-го януара 1985 єм наступила як співачка до ПУНА і 14-го януара єм спознала свого мужа Янка Сервіцького, котры втогды робив директорови шофера. Стрітили сьме ся в буфетї УНД, бо там сьме собі з Мілков Кереканічовов, з котров єм бывала на інтернатї, в буфетї собі вхабляли сполочне молоко, а кедь єм го там пила, пришов там і Янко і зачали сьме ходити. 10-го авґуста 1985 сьме ся з Янком взяли і доднесь краснї нажываме як манжеле і з нашoгo манжелства взышли дві нашы дїти, Iвкo і Наталка.
В ПУЛЬС-і єм співала до року 1988, но нїґда єм там не співала як солова співачка, докінця єм не співалвсе ани з цїлым співацькым хором, співала єм все лем з малыма співацькыма ґрупами – і так єм з ПУЛЬС-у в 1988-ім роцї одышла.
Потім єм робила на Обводнім урядї в Пряшові як референтка і одты єм ходила співати до Ліповця вшыткым владным делеґаціям, котры пришли до міста Пряшова або на Обводный уряд. Потім єм до року 2004 учіла в веце містьскых матерьскых школах, наприклад, на Соліварї, або в МШ на уліцї Земпліньска і од року 2004 єм одышла на „вольну ногу‟ як співачка народных і духовных співанок, бо єм то чула так, же мам передовшыткым співати перед верейностёв Словакії і шырити красу передовшыткым русиньской, но і шарішской співанкы по цїлій Словакії. Як учітелька матерьской школы бы єм не могла робити тілько концертів по цїлій Словакії, як єм наконець робила.
Мою діскоґрафію собі можете попозерати на моїм сайтї – https://www.servicka.sk/, на електронічній адресі https://www.servicka.sk/?diskografia, з котрой собі можете прочітати, же єм дотеперь выдала 16 компаткных дісків, спочатку пару маґнетофоновых казет, з котрых были дакотры і оцїнены.
В роцї 1996 єм здобыла Цїну міста у міста Пряшів як перша особность Пряшова.
В тім самім роцї єм здобыла Злату казету Выдавательства Радія Братїслава за маґнетофонову казету Крячок лялїёвый.
В роцї 1997 была оцїнена як Злата казета Выдавательства Діскант казет і компактный діск – А od Prešova. За тото істе єм дістала в роцї 1999 платїнову платню.
В роцї 2011 єм здобыла Цїну председы Пряшівского самоврядного краю.
В роцї 2019 єм выдала свій першый співник – Шпіванкы Сервіцкей Ганкы, в котрім ся находять ноты і слова 99 народных і духовных співанок і колядок, з того веце моїх авторьскых співанок, з мого выше 30-рочного репертоару.
Ганко, до далшых рoків Ті з цїлого сердця жычу велё здравя, любві і щастя в родинї, няй Тя тїшать Твої дві дїти, Івко і Наталка і їх дїти. Дзвонкость твого голоса няй тїшыть і дале Твоїх любителїв в цїлій Словакії, но і всягды там, де будеш шырити красу нашой русиньской і выходословацькой народной співанкы.
Люба Кралёва
Люба Кралёва o своїм одношіню з Ганков Сервіцьков як приятельков і вызначнов русиньсков співачков написала в співнику Шпіванкы Сервіцкей Ганкы і тоты слова, кoтры днесь мoже лем пoдтвердити:
Кедь роздумую над тым, што вшытко ся змінило в моїм жывотї, одколи познам Ганку Сервіцьку, так є то главнї пережываня чутя покоры, котре зажывам в послїднї рокы. В їй припадї покоры перед великым даром, котрым є Ганка обдарована. Єй спів мі приносить радость і гордость.
Радость з естетічного пережываня єй співу, котрый лагодить моїм ухам а моїй душі. Гордость на то, же і я приналежу ку тому народу, што Ганка і же в нашых рядах ся зродив такый великый співацькый талент.
З Ганков Сервіцьков ся познаме од року 2011, кедь єм приправлёвала великый ґалаконцерт з нагоды переписи (зрахованя) жытелїв, домів і квартелїв, котрый ся одбыв 16-го мая 2011 в ДЙЗ у Пряшові. Єй одданость Русинам і русиньскому дїлу ня очарила і споїла з нёв.
О два рокы нескорше сьме довєдна основали Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska. При основаню сьме были Русинькы і Словачкы. Ганка выдумала назву здружіня і дала му до колыскы знамость свого мена. Одтогды перешло сім років і мі ся здасть, же ся з Ганков познаме цїлый жывот. Спознала єм ю нелем як прекрасну співачку, но і як ексцелентну композіторку співанок. Дакотры з Ганчиных співанок знароднїли так, же многы не знають, же співають єй авторьскы співанкы. Выдали сьме довєдна три компактны діскы русиньскых, шарішскых ці земпліньскых колысанок, як і компактный діск выходословацькых балад. Робиме сполочны концерты з дїтми з вечернїх школ русиньского языка про дїти і дорослых по цїлім северовыходї Словакії. Такой на зачатку сьме зорґанізовали великы харітатівны акції – про худобны многопочленны родины і харітатівный концерт – Співанка про Володю – про родину небіжчіка Владїміра Любімова.
І так поступнї спознаваме єдна другу. Ганка гварить, же про нас обидві є тіпічне, же ся в жывотї не вздаваме. Може мать правду…
То, што ня окрем таленту на Ганцї фасцінує є єй робота з молодов ґенераціёв співаків і співачок. Дарьмо, не запре в собі своє учітельске выхованя і освіту. Дїточкы любить – так як і я, і на своїх концертах їм правіделно давать простор на презентацію. Так вытягла з незнама велё молодых русиньскых талентів і патрить ї од нас, Русинів, за то велика вдяка.
Но найцїннїшым є в одношіню к Ганцї про мене факт, же хоць сьме цалком одлишны жены, маєме інакшый погляд на світ, все ся знаме добісїдовати і догоднути. Споює нас любов ку нашому народу і гордость на русиньске корїня.
Тїшу ся, же можу партіціповати на выданю Ганчиной книжкы Співанкы Сервіцькой Ганкы, взацного співника із єй авторьскыма співанками. Книжка обсягує 90 співанок з єй выше 30-рочного репертоару, о котрых єм сі, так, як ай многы далшы єй сімпатізанты, думала, же то суть народны співанкы.
Ганчина музикалность, єй чістый і дзвінкый голос, єй одношіня ку наступуючій ґенерації співаків, но і ку найстаршій ґенерації бывшых русиньскых співаків з ПУНА, наповнять моє сердце ласков ку красній женї, моїй приятелцї.
Люба Кралёва
Пряшів, 21. 9. 2023