В селї Млинарївцї

В селї Млинарївцї жыв єден млинарь із своёв родинов: женов Зужёв і штирьмя дїтми, трёма сынами – Васильком, Ярком, Андрійком і наймолодшов дївочков Аньков. Млинаря звали Іван Ферчак і быв то высокый, міцный і барз робітный хлоп. Знав зробити кажду сільску роботу. Ферчаковых было у валалї много, зато родииу млинаря звали і – до Євчіча. Приходили ід нёму люде із села і далекой околіцї, нелем за молотём зерна, но і зато, же собі млинара важили, ходили ся порадити, докінця і лїчіти будькотры хвороты.

Жывот в млинї не быв простый. Было треба велё робити, главнї в лїтї, кідь ся мололо зерно з поля, но дость роботы было і на полю, но і в зимі было дость роботы коло хыжы і коло млина. Млинарёви барз помагали вести млин і ґаздівство ёго жена Зужя і вшыткы штири дїти. Каждый відїв, як ся в родинї Євчічовых міцно люблять.

Млинарёва хыжа не была барз велика, но коло нёй быв великый двір і сад. Під хыжов были дві пивніцї – єдна на бандуркы і друга на дерево. Там, де Євчічовы бывали, мали  комору, кухню з великым мурованым пецом, передню і задню хыжу. Із переднёй хыжы ся переходило до кухнї і до коморы сїнями. Із сїней ся входило на під або до обидвох пивніць. На подї было сїно і одкладовало ся там старе, непотрібне гарабурдя. Поперед цїлу хыжу быв пространный ґанок. На ґанку ся выгрївали мачкы із двора, но часто і од сусїда, на великім дворї бігав пес Боґар і велё курок, качок. Коло хыжы стояли дві стайнї. В єдній бучали штири коровы – Малина, Цітрона, Maня і Чорнуля і телятко Тарчуля. В другій стайни ерджали три конї – кобыла Марґіта, кінь Рудый і гача Сивый. Коло стайнї про конї стояла куча про штири пацята, коло стайнї про коровы стояла велика пелевня на сїно і на інштрументы ґазды – млинаря. Стояв там віз, желїзный плуг, построї про конї, косы, вилы, граблї, серьпы про жены, молоткы, векшы і меншы, копу клинцїв і много далшых річей потрібных на полёвы роботы млинаря, но і на роботу в млинї. Взаду, такой за хыжов, стояв сыпанець на зерно і муку, а на задній стїнї сыпанця были завішены улї. Млинарь із сынами заводили пчолы і мали із них великый хосен, бо пчолкы давали велё меду, котрый Євчічовы і продавали. Коло млинарёвой хыжы быв великый сад з черешнями, сливками, грушками і планками. Сам млин ся крутив недалеко хыжы, коло потічка, течучого під хыжов. Хыжа стояла коло быстрого потічка Рунявы і збоку хыжы лопотїв цїлыма днями великый млин, де ся дїти любили бавити. Млинарёвы дїти, но і дїти од сусїдів.

Раз до млина пришов старый сусїд, Штефан Дїдик, люде в Млинарївцях му гварли старый Капко. Задуркав на дверї вечур, кідь ся Євчічовы уже укладовали на спаня. Ходив облеченый в старім мундурї з войны, бо боёвав аж в двох світовых войнах. Дїти любили слухати ёго войновы пригоды. Но в тот вечур быв Штефан Капків якыйсь розрушеный. Дашто ся му стало, тяжко дыхав і не міг выповісти, чом пришов так нескоро вечур.

Млинарь му отворив дверї і завів го до переднёй хыжы, бо в заднїй вшыткы спали. Попозерав на старого Капку з вопросом в очах, што ся таке стало, же пришов ід ним так нескоро вечур. Штефан Капків наперед не міг выповісти ани слово, но помалы ся успокоёвав і зачав бісїдовати.

Было давно по другій світовій войнї, но і по роках ся война в Млинарївцях припомнянула. Старый Капко мав велё войновых камаратів і перед пару днями пришов ід нёму камарат з фронту, Руснак із Колбасова недалеко Снины, із другого русиньского реґіону, далекого од маковіцького ці свідницького реґіону. Кликав ся Михайло Цоцуля і пришов на Штефановы народенины. Хлопи ся пополїдне выбрали із псом Білым до лїса на грибы, котры обидвоме любили зберати. І як переходили з єдной долины на убоч, жебы вышли выше на горб, Михайло несподївано став до яругы, підшпонтав ся, впав і наразив до чогось великого желїзного. Пес Білый бігав около того брехаючі, штось го, очівіснї, розрушыло. Михайло встав, отрепав ся і закликав Штефана, жебы му поміг отворити якусь згарджавіту желїзну труну ці велику ладічку. Не могли выйти з того, што то є. Поглядали в лїсї грубый і твердый конарь, з котрым ся їм ладічку ці труну подарило отворити. Кедь єй отворили, занїмили од несподїваня. В ладїчцї, котра была трунов, увідїли костровы позостаткы нїмецького вояка вболоченого в уніформі SS, высокого офіціра, з піштолёв, нїмецькыма документами і родинныма фотоґрафіями. Наперед стояли над отворенов желїзнов трунов як нїмы стовпы, но потім ся Штефан здогадав, вхабив Михайла із псом коло труны і пошатовав до валала. Найблизше ід лїсу стояв млин, зато задуркав такой у млинаря, хоць на село уже впала вечерня тма і тихо.

Кедь млинарь чув, што Штефан з Михайлом в лїсї нашли, такой встав од стола, закликав із собов і Штефана і пішли вєдно до хыжы бирова ці старосты села, жебы ся порадили, што із найдженым мертвым Нїмцём, іщі од час другой світовой войны, зробити. Староста закликав вояків з єдной пряшівской касарнї і вояци такой в ночі одвезли найджену желїзну труну до Пряшова. Што з нёв было дале, ся уже в Млинарївцях не дізнали, но вірили, же позостаткы мертвого чоловіка ся по довгых роках дістануть ід ёго родинї в Нїмецьку. На другый день ся Штефан, Михайло і млинарь Іван іщі вернули на місто в лїсї, де труну нашли, і відїли, же вода вымыла яругу і одкрыла місто, де хтось протягом войны закопав желїзну труну з нїмецькым офіціром. Недалеко од того міста нашли іщі одкрыты, колись закопаны, збранї – пушкы, згарджавіты набої і одіщены ґранаты. Вшытко опатерно выбрали із землї і однесли старостови села.

Недалеко Млинарївець, як і многых далшых русиньскых сел, переходила фронта другой світовой войны, кедь нїмецькы войска уступлёвали Другому чехословацькому армадному збору і совєтьскій армадї спід Дуклї. Млинарївцї на роздїл од многых іншых русиньскх сел свідницькой долины не мусили быти евакуованы, но і так довго по скінчіню войны ся в їх околіцї находила муніція і збранї войск єдной і другой страны. Же ся найде і закопана мертвола небогого нїмецького офіціра, тото вже нихто в селї, по пару десятках років,  не чекав.