Вопрос Любы Кралёвой панї професорцї Аннї Плїшковій
Люба Кралёва (ЛюК): Панї рофесорко, походите із русиньского села Пыхнї 6 км недалеко Снины, я походжу із Снины і ходили сьме на тоту саму основну школу і ґімназію в Снинї як я, лем я єм од Вас о пять років старша. В Вашій біоґрафії ня заінтересовала інформація, коли высвітлюєте про мене як сниньску Русначку знамы одношіня Сотаків і Руснаків в Снинї позначене вывышованём ся Сниннчанів над Руснаків, котре не познали Русины жыючі лем в русиньскім оточіню і котре овпливнило мою цїложывотну чутливость на словацькый націоналізм і часту сервілность або пониженость Русинів по одношіню ід Словакам проявлену передовшыткым в выхові своїх дїтей радше як Словаків, а не як Руснаків. Но іщі веце є про ня інтересно чути, як поступно сьте надобывали чутя русиньской ідентічности.
Анна Плїшкова (АП): „Народила єм ся 27. юна 1964 в сниньскім шпыталю, в тім часї в Гуменьскім окресї, в сучасности є то окрес Снина Словацькой републікы. Цїле моє дїтинство і рокы аж до скінчіня середнёшкольскых штудій были тїсно звязаны з родным селом моїх предків з няньковой стороны – зо селом Пыхнї. Етноґрафічна теріторія обидвох споминаных окресів – Снины і Гуменного – як і цїла часть северовыходного Земпліна, в якых ся находять, є знама высоков концентраціов автохтонного выходославяньского (несловацького) жытельства. Про рядовых членів того етніка, враховано моёй родины в етапі жывота звязаній з Пыхнями, їх конкретна народна ідентіта з розлічных прічін нїґда не была темов дня. Хоць дїдо, баба, отець, мама передали нам потомкам дїдовизну найхарактерістічнїшу про наше етнікум – бісїду, но не споминам собі, жебы колись шпеціфіковали, яка то є бісїда. Дома сьме часом, главно од дїда і бабы, чули о „руській“ бісїдї, о „руськых“ буквах, „руськых“ школах, „руськых“ людёх, „руській“ вірї, но за граніцями нашого села, кедь по скінчіню пятой класы Основной школы в Пыхнях єм до шестой класы стала ходити до недалекой Снины, тогды іщі переважно заселеной западославяньскым сотацькым жытельством, од сниньскых школярїв сьме на нашу адресу часто чули, же сьме „Rusnáci“. Тота назва нам, сільскым несотацькым дїтём, пришовшым до чуджого містьского середовиска з іншаков бісїдов, припадало як штось меншецїнне. Навчаючі ся в самостатній малій „україньскій 6. Д класї“, де нас ходило 14 Пыхончан, наперед в сусїдстві великой, понад 30-містной словацькой класы „6. Б“, через яку нам требало переходити до „нашой україньской“ мінікласы, а од шестой по восьму класу навчаючі ся в просторово цалком оддаленых класах од словацькых, в части школы, яку хтось адекватно назвав „Камчатков“, перешло пару школьскых років, якы ся про ня стали першов вызначнов конфронтаціов з вопросом народной ідентічности так моёй, як і мого властного етніка. Продовжуюче середнёшкольске навчаня з тридцятков сокласників в україньскій класї сниньской ґімназії навонок автоматічно могло евоковати нашу етнічну приналежность або холем зачатый процес єй формованя. Но кідь ку конкретній народній ідентічности нас нихто не выховлёвав, внаслїдку дакотрых індіцій зо середнёшкольского середовиска, якы сьме реґістровали способом адекватным віку – напр. чом в словацькых класах ґімназії была значна часть штудентів несловацького роду, чом учітель україньского языка і літературы свідомо неґовав середнёшкольскы учебникы привезены з Україны, якы сам охарактерізовав як „надміру тяжкы про нас“, і чом намісто того нам давав інформації зрозумілым языком, росшырены о „містных“ писателїв і інтелектуалів, о котрых в україньскых учебниках не было ани рядка, і под. – сьме собі мусили зачати дакотры вопросы у звязи з народнов ідентічностёв містного жытельства ставляти, і хоць одповідї на них не приходили. Наперек тым індіціям, фактом было, же ани середня школа з навчанём україньского языка у нас штудентів не укрїпила почутя україньской народной ідентічности. Але ани не выкликала ниякы аверзії к україньскій народности, яку сьме мали пасівно записану в леґітімаціях а актівно сьме ї практізовали так, же сьме ходили до україньскых клас основных і середнїх школ, што само о собі уже сіґналізовало нашу окремішность в порівнаню зо словацькым , респ. точнїше сотацькым, містьскым контекстом Снины.
Вопрос Любы Кралёвой панї доцентцї Кветославі Копоровій
ЛюК: Кветко, походиш із русиньского села Пчолине 7 км од Снины. Зато суть про Тебе чуджі одношіня Сотаків і Руснаків в Снинї позначены словацькым націоналізмом. Но предсі лем ся попрошу, ці єсь зажыла в своїм жывотї націоналізм, вывышованя ся над Тебе зато, же єсь Русначка? Або іншы ёго проявы.
КК: Нї, з тым єм ся не стрїтила. До ґімназії до Снины єм наступила як 14-рочна а дістала єм ся меджі інтеліґентных і професорів і штудентів, также такого нїґда не было.
ЛюК: Іщі раз повторю, же походжу із Снины, і ходили сьме на тоту саму ґімназію в Снинї як і панї професорка Плїшкова. Мали сьме там мудрых і інтересных професорів, котры нас в многых оглядох овпливнили на цїлый жывот і многы з них были тыж Русины. Но не підкреслёвали то в своїй учітельскій роботї. Учіли свої предметы і о нашій ідентітї з нами нихто з них не бісїдовав, бо я єм ходила до словацькой класы. В Твоїй біоґрафії ня заінтересовав тыж факт, же хоць єсь ходила до словацькой основной школы в Пчолинім, на ґімназії єсь навщівлёвала україньску класу в рочнику трёх клас, двох словацькых і єдной україньской. І так сьте з панї професорков сокласніцї од сниньской ґімназії аж по высоку школу. На ФФ УПЙШ в Пряшові сьте штудовали рівнакы одборы – україньскый і словацькый язык і літературу. Но чом єсь ходила до україньской класы на ґімназії, кедь родічі, не думам лем Твоїх, не хотїли, жебы Ваша ОШ в Пчолинім была україньска? І тыж ня інтересує, як єсь дома надобыла чутя русиньской ідентічности? Бо на Твоїх фотках з дїтьства видно, же і в Вашій родинї сьте жыли дружно в шырокій родинї, з дїдом і з бабов, тетами, вуйками і сестерніцями ці братранцями. Мали і они окрем родічів на Тебе вплив з погляду надобываня чутя нашой русиньской подстаты? І якый вплив на Тебе мало штудіум україньского языка з того самого погляду?
Кветослава Копорова (КК): У нас в родинї нихто вопрос ідентіты не рїшыв. Знали сьме, же сьме Русины/Руснаци, але ниякы діскусії на тоту тему ся у нас не вели. У валалї была словеньска школа, в котрій ся учів україньскый язык, зато єм ай до ґімназії ішла до класы з україньскым языком без того, жебы єм ся над тым даяк задумовала. Но а на высоку школу єм пішла штудовати таку комбінацію зато, бо там была холем даяка шанца, же ся на штудії дістану. В минулости „дїтинї никого“ не было легко дістати ся на універзіту. Также україньскый язык єм брала як близкый свому діалекту, но чуджій славяньскый язык. Нїґда єм го не поважовала за свій материньскый, што єм свого часу написала ай до тогдышнёго україноязычного „Нового життя“ як реакцію на статю мого бывшого професора з універзіты, в котрій ня обвинив із вшеліякого…, главнї з того, же єм на позіціях русиньской орьєнтації. Но статю мі не уверейнили (тогдышнїй шефредактор Ілюк). Также і таке єм зажыла.
ЛюК: Но як то часто в жывотї бывать, наконець тото, што ся могло на початку здати як гендікеп, вышло як Ваша предность. Пестрый языковый контекст русиньскых дїтей в словацькім оточіню предсі мав і свої плусы, я то называм выгоды білінґвалности Русинів або доконця в Вашім припадї мултілінґвалности. Як вы оцїнюєте тоты выгоды?
АП: „Попри материньскім языку, якый сьме ся научіли і практізовали одмала дома, набыли сьме од початковой школы языковы компетенції в далшых трёх славяньскых языках: окрем штатного – словацького языка, в україньскім і в російскім языку, якы сьме мусили абсолвовати почас основной і середнёй школы повинно, а таксамо – в єднім з неславяньскых языків, в тім часї быв преферованый нїмецькый або французьскый. Также, мусиме конштатовати, же кончаючі середню школу як абсолвенты україньскых клас, наконець, сьме предсі лем были в чімесь у выгодї перед ровесниками із словацькых клас. Інше дїло, самособов, было – яков путёв сьме ся ід такій „выгодї“ допрацовали… ‟
КК: Аня то одповіла, ніч веце бы-м не додала.
ЛюК: Чом то не была легка путь надобыти тоту выгоду білінґвалности або мултілінґвалности у Вашім припадї по одношіню ку словацькым, в Снинї часто сотацькым дїтём, но і пізнїше ід словацькым жытелям в общім на выходї Словакії?
АП: Днесь уже знаме, же одповідї на даны вопросы не суть нияк раз просты, а высвітляти їх молодым людём в школьскім віцї не є все легке дїло. Зато ся переважно тактічно обходили, і радше ся дотримовала офіціална лінія, яка час од часу заходила до абсурдностей. Лїпше сьме собі їх зачали усвідомлёвати як штуденты высокой школы – Філозофічной факулты Універзіты Павла Йозефа Шафаріка в Пряшові, де єм в роках 1982 – 1987 штудовала в рамках штудійного одбору Учітельство общоосвітнїх предметів комбінацію україньскый язык і література – словацькый язык і література. Аж як высокошколаци по першыраз сьме были прямо конфронтованы з іншов, „твердшов“ сторонов практікованя україньской народной ідентічности в бывшій Чехословацькій републіцї: інформація з імператівнов конотаціов, яка нас застигла такой у першых семестрах штудія, звучала, же „каждый штудент україньского языка мав бы мати в леґітімації записану україньску народность“. Засяг до пріватных сфер дакотрых штудентів, а тым властно і їх родічів, якы на основі властного рїшіня дали записати своїй дїтинї при народжіню народность таку, а не інакшу, нас надкусили, же сьме мали право запохыбовати, ці є вшытко в порядку з етаблованём україньской ідентічности в тогдышнїй Чехословакії. Наісто, нелем я дома задавала дакотры вопросы родічам або старым родічам на тему народной ідентічности містного жытельства. Одповідь моёй бабы памятам доднесь: „У нас до конця другой світовой войны о Українцях не было чути. Быв ту єден учітель Шпілька, котрый утїк з Росії іщі по Октобровій револуції, і гварив сі, же він є Українець. А пак сьме знали лем за бандеровцїв…“
КК: Тото саме бісїдовав ай мій нянько. Ту за Українцїв не было ани чути. Тадь мы о Українї ніч не знаєме, нїґда сьме з Українцями ани не жыли в єднім штатї. Авкурат тоты нашы люде, што ся повертали з Україны, бо там было гірше як ту у нас, нам гев-там штось о жывотї на Українї повіли.
ЛюК: Спомеджі Вашых учітелїв на Катедрї україньского языка і літературы ФФ УПЙШ стье мали учітелїв – корїнных Українцїв, котры еміґровали із СССР і поселили ся якраз у Пряшові, і высокошкольскых учітелїв-україністів, родом з Пряшівского краю, на самім дїлї Русинів, котры ся під впливом соціалістічной народностной політікы чули може Українцями. Діференція в їх україньскій бїсїдї была очівісна. І так сьте мали можность порівнати літературну україньску бісїду з нашов містнов бісїдов, або і з „україньсков‟ бісїдов учітелїв, корїнных Русинів. Выплинув з того про Вас даякый професіоналный бенефіт?
АП: Праві вдяка домашнїм україністам сьме як штуденты дістали найлїпшы основы з „діалектолоґії україньского языка“, што в днешнїй термінолоґії бы сьме могли назвати – з русиньского языка. Тадь найвеце тем в рамках каждорочного штудентьского научного дїятельства (позн. ŠVOČ – študentská vedecko-odborná činnosť) або діпломных робот з україньского языка было задаваных і спрацованых з конфронтачной/компаратівной діалектолоґії (україньско – словацькой). І я была єднов із штуденток, яку діалектолоґія заінтересовала до такой міры, же єм почас штудія каждорочно выступала на конференціях „ŠVOČ“ – цїлоуніверзітных і цїлословацькых, і моя перша важнїша робота з діалектолоґії – діпломова робота (1987) – была на тему словотворїня в „україньскых“ діалектах выходной Словакії в порівнаню з україньскым літературным языком і словацькым языком. Дана тема ня привела к практічному познаваню шпеціфічных знаків несловацькых говорів Земпліна, Маковіцї, Шаріша і Спіша, што ся мі пізнїше придало, бо якраз тоты знаня єм могла найвеце схосновати в практіцї.
КК: Мене то лем утвердило в тім, же „українська мова“ не є моїм материньскым языком. Но а комбінація із словацькым языком в мі проглубила знаня зо словацькой діалектолоґії і доднесь памятам, же сотацькый діалект як єдиный словацькый діалект має у своїй фонолоґічній сістемі вокал –ы- і має погыбливый і движный акцент, што є сполочне з выходныма русиньскыма діалектами, котры суть в ёго сусїдстві.
ЛюК: Як сьте, Вы обидві, вывжыли свої знаня україньского языка по скончіню своїх высокошкольскых штудій? Не пішли сьте ани єдна вчіти, но стали сьте ся редакторками в україньскім тыжденнику „Нове життя‟, котрый выдавав „Культурний союз українських трудящих в Пряшові.‟
АП: Мій практічный жывот по скончіню высокошкольскых штудій быв нецїлы три рокы (1987 – 1990) звязаный з редакціёв україньского тыжденника в Пряшові „Нове життя“, де єм дістала роботу редакторкы. Тот недовгый час в редакції про мене ся став зарівно найбівшов і про мій далшый жывот найвызначнїшов школов жывота. Частый контакт з людми, переважно по селах северовыходной Словакії, мі понукнув можность нелем на здобываня інформацій о їх каждоденнім жывотї, але тыж о їх поглядах на вопросы народностного характеру, якы ся в такій натуралній подобі не дали в тім часї вычітати з ниякой літературы. Розпор меджі офіціалнов лініёв штату, преферуючов україньску ідентічность, і реалнов сітуаціёв містного жытельства, лем в малій мірї акцептуючого тоту лінію і все у бівшій мірї прихыляючого ся к словацькій народній ідентічности, не мож было не відїти і не глядати прічіны. Одповідёв на них быв 17. новембер 1989 року і наслїдна тзв. нїжна револуція, в якій ай Русины в Чехословакії ся зачали актівізовати за свої етнічны права, в першім рядї за обновлїня народности „Русин“ і єй рівноправне поставлїня з іншыма народностями в штатї, за право на хоснованя свого материньского языка в публікаціях, медіях, школах, театрї, церькви і в іншых інштітуціях, за право на штатну підпору розвоя свого културно-народностного жывота і т. д.
„Голос Русинів“ зразу нашов своє місце і на двох сторінках україньского тыжденника „Нове життя“, приправов котрых была повірена я. Пестрость русиньскых діалектів на сторінках „Голосу Русинів“ нам сіґналізовала неминучость процесу сформованя языковой нормы а в будучности може і кодіфікації русиньского языка. Наслїдны вызначны акції Русинів, выкликаны їх народно-ідентіфікачным процесом, як сформованя Културного руху Русинів у Меджілабірцях (1989), ёго трансформація на Русиньску оброду в Меджілабірцях (1990), выданя нултого чісла часопису Русин в Меджілабірцях (1990), 1. Світовый конґрес Русинів в Меджілабірцях (1991), зрод Редакції Русин і Народны новинкы в Пряшові (1991) – стали ся про каждго з нас маніфестаціёв надїї на зачатя рїшаня довго іґнорованых народностных потреб Русинів, меджі нима і робот на култівованю материньской русиньской бісїды. На дакотрых з тых акцій єм взяла участь іщі як редакторка „Нового життя“, но зачатком року 1991 уже было ясно, же выдаватель того україньского періодіка, Союз Русинів-Українцїв ЧСФР (т.є. трансформованый Культурний союз українських трудящих) не планує підпоровати самоідентіфікачный процес Русинів і пріснов селекціёв „оддїлив“ сімпатізантів русиньской лінії од звышку робітників. Тото радікалне рїшаня такой на зачатку моёй робочой „карьєры“ єм сама про себе недовгый час аналізовала як якусь „прогру“ в жывотї. Но з одступом часу ся на то позерам інакше і можу повісти, же то была лем далша „тверда“, зато вызначна конфронтація на моїй пути к самоідентіфікації, яка ня пересвідчіла о правилности моїх кроків і поступно сцїлила ай мою внуторну розорваность, выпливаючу часом і з неістоты у вопросї властной етнічной приналежности.
КК: Я такой по роцї од свого наступу до редакції дістала од бывшого шефредактора Юрка Дацка на старость Сторінку на діалектї котра пізнїше , по змінї шефредактора переросла до сторінкы Голос Русинів. І ту єм ся лем утвердила в тім, же нашы діалекты суть дость одлишны од україньского літературного языка, но была то єдина можность, як ся дістати і до нашых сел і писати о Русинах і їх проблемах. Робота в редакції ся мі барз любила.
ЛюК: Яка была орґанізачна штруктура редакції Народных новинок і Русина, хто были членове їх редакчных рад і яке значіня мали про розвой русиньского руху в Словакії?
АП: Keď fungovala redakcia Ľudových novín zastávala som funkciu zástupkyne šéfredaktora. Šéfredaktorom bol Alexander Zozuľák a redaktorkami boli Mária Maľcovská, Anna Kuzmiaková a s pauzami aj Kvetoslava Koporová. Mali sme aj šoféra a mohli sme tak robiť aj reportáže z rôznych rusínskych podujatí. Od roku 1995 v súvislosti s novými pravidlami štátnej podpory národnostnej kultúry, vrátane redakcií, nastala taká situácia, že v redakcii nebol zamestnaný ani jeden profesionálny redaktor. Noviny a časopis pripravovali „bývalí“ redaktori dobrovoľne, bez nároku na honorár, pretože v skutočnosti boli nezamestnaní a evidovaní na úrade práce. Aby periodiká zachránili, počas tohto obdobia zháňali finančné prostriedky od sponzorov, podnikateľov, ktorí boli rusínskeho pôvodu. Z tohto dôvodu redakcia sa začala venovať aj témam z ekonomickej oblasti.
ЛюК: Народны новинкы як орґан спочатку Русиньской оброды грали вызначну роль і в процесї кодіфікації русиньского языка в Словакії. Можете пописати тот процес?
АП: Pravidlá sa kryštalizovali už v roku 1992, kedy doc. PhDr. Juraj Paňko, CSc., pripravil s kolektívom redaktorov Narodnych novinok projekt prvých pravidiel rusínskeho pravopisu, ktoré vyšli ako príloha týchto novín. Dajú sa nájsť v jednotlivých ročníkoch NN. Pravidlá sa začali dodržiavať. V roku 1993 vznikol Ústav rusínskeho jazyka a kultúry pri Rusínskej obrode v Prešove, v ktorom pracovali naozaj odborníci, lingvisti: po J. Paňkovi, ktorý bol prvým riaditeľom tohto ústavu, v roku 1994 druhým a zároveň posledným riaditeľom sa stal doc. PhDr. Vasiľ Jabur, CSc., ktorý ďalej pracoval nad kultiváciou noriem rusínskeho jazyka a znovu s kolektívom redaktorov NN do konca roka 1994 pripravil na vydanie nové pravidlá rusínskeho pravopisu, ortografický slovník, slovník lingvistických termínov a iné publikácie. Všetky sa stali základom pre formálne vyhlásenie kodifikácie rusínskeho jazyka. NN od kodifikácie jazyka tieto pravidlá dodržiavali.
ЛюК: Выдаваня Народных новинок было в роцї 2015 заставене про низку штатну дотацію – 2000 евр. Народны новинкы ся споїли з ІнфоРусином. В чім спочівають проблемы выдаваня народностной пресы, враховано русиньской, в Словакії?
АП: V roku 2015 redakcia dostala veľmi nízku štátnu dotáciu 2000 €. Z takejto podpory nie je možne vydať a expedovať 12 čísiel novín, ktoré za 25-ročné obdobie v dôsledku permanentne nestabilnej štátnej podpory niekoľkokrát museli zmeniť periodicitu. Noviny vznikli ako týždenník v roku 1991, avšak ako týždenník vychádzali iba do konca roka 1994. Zvyšok svojej existencie boli vydávané ako dvojtýždenník a posledné roky už iba ako mesačník.
ЛюК: Як ся дїлила робота в Народных новинках і в Русинови зачатком 90-х років? Тот вопрос Вам кладу зато, жебы сьме могли порівнати роботу професіоналной редакції і професіоналных редакторів в нїй з роботов сучасных редакцій русиньской пресы плаченой з ненароковательньх дотацій. Што наконець вызвало розпад професіоналной редакції НН?
АП: Ak prišiel do redakcie nejaký článok, dostal ho do rúk šéfredaktor, ak teda dopisovateľ ho neadresoval konkrétnemu redaktorovi. Jednotliví redaktori mali rozdelené sféry, ktorým sa venovali, takže korešpondenciu šéfredaktor podľa toho rozdeľoval a následne ju daný redaktor spracovával. Potom nasledovalo dvoj- až trojstupňové čítanie. Najprv čítal jazykový redaktor, potom materiál išiel k šéfredaktorovi. Šéfredaktor rozhodol, či článok bude alebo nebude uverejnený v najbližšom čísle, resp. či vôbec – v závislosti od témy, jej spracovania a prínosu pre čitateľov. Pokiaľ ide o účasť jednotlivých redaktorov na aktivitách a na akciách, ktoré sa organizovali najmä v regióne severovýchodného Slovenska, kde kompaktne žijú Rusíni, úlohy takisto rozdeľoval šéfredaktor. Rok 1995 bol v dejinách redakcie Rusín a Ľudové noviny (Rusyn i Narodnŷ novynkŷ) zlomový. V tomto období sa redakcia fakticky rozpadla, pretože štát, v danom období konkrétne Ministerstvo kultúry SR zmenilo kritériá financovania národnostnej kultúry a periodickej tlače. Najvýznamnejšou zmenou, ktorá negatívne, ba až dramaticky poznačila osud týchto periodík, bolo vydanie smernice (1995), ktorou sa zamedzilo vyplácanie miezd pracovníkom redakcie, ale aj pracovníkom vo sfére rusínskej kultúry v rámci občianskeho združenia Rusínska obroda. Тo poznačilo ďalšie fungovanie redakcie, ale aj samotného občianskeho združenia. Od roku 1995 v redakciі už nebol zamestnaný ani jeden profesionálny zamestnanec. Nastala taká situácia, že ľudia tam robili dobrovoľne – bez nároku na honorár, pritom boli evidovaní na Úrade práce ako nezamestnaní. Ich záujmom však bolo udržať prvé rusínske porevolučné periodiká. Odvtedy periodicita novín a časopisu bola nestabilná a kolísala v závislosti od výšky štátnej dotácie. Ľudové noviny, ako sme už hovorili, dokonca zanikli a redakcia Rusína v súčasnosti v podstate nemá zamestnaného žiadneho profesionálne redaktora, pretože by ho nemala z čoho zaplatiť.
ЛюК: Тото платить і о остатній русиньскій пресї в сучасности, думам тым редакцію НН-ІнфоРусина або і часопису Колысочка. І видиме, же СР не має інтерес тот став в народностній пресї, но цїлково і медіях, змінити.
ЛюК: Думате, же русиньска преса – Русин, Народны новинкы, ІнфоРусин помагають розвивати русиньске усвідомлїня? В чім видите найвекше значіня вшыткых спомнянутых перодік про розвой русиньской културы і ідентічности од 90-х років 20. стороча до сучастности?
АП: Значіня русиньской пресы про културный і народностный жывот Русинів Словакії мож відїти на веце уровнях. Я підкреслю значіня Народных новинок, котрых єм была заступкынёв шефредактора: Ľudové noviny mali niekoľko prínosov. Po prvé, že sa na ich stránkach kryštalizovala jazyková norma. Bolo to prvé porevolučné periodikum v rusínskom jazyku na Slovensku a vzniklo teda v čase, kedy tá potreba kodifikácie rusínskeho jazyka už bola nastolená. Po druhé, že získaval okruh ľudí, podporovateľov, sympatizantov, dopisovateľov a teda ľudí, ktorí napĺňali ich obsah. Mali teda významnú mobilizačnú funkciu medzi Rusínmi. A fakt, že sa v roku 2000 na Prešovskej univerzite otvorilo štúdium rusínskeho jazyka, pre Národne novinky znamenal vytvorenie prílohy Rusalka, ktorú napĺňali mladí ľudia. Naši študenti. Mladá generácia sa zgrupovala okolo týchto novín, a keď vznikali školy s vyučovaním rusínskeho jazyka, tak do novín prispievali аj učitelia rusínskeho jazyka a študenti. Čiže, Národné novinky boli prínosom nielen pre oblasť kultúry Rusínov, ale aj pre školstvo a vo všeobecnosti pre národnostný život Rusínov na Slovensku, ale aj v zahraničí. Na stránkach Národných novinok sa zmobilizovala aj spisovateľská obec. Začali sa prezentovať osobnosti, ktoré mali literárne vlohy. Mnohé talenty boli neskôr ocenené prestížnou literárnou cenou Alexandra Duchnoviča za rusínsku literatúru. Na prezentáciu rusínskych umelcov vznikla dvojstránka Pozdravľiňa Rusyniv. Potom tu bola národno-obrodenecká funkcia. Pestovali povedomie príslušnosti k rusínskej národnej identite a materinskému jazyku. Propagovali spisovný rusínsky jazyk. A to bola veľmi vážna propagačná funkcia. Nielen vnútri tohto etnika ale aj smerom navonok, pretože noviny mali svojich čitateľov aj mimo rusínskeho regiónu na Slovensku. Noviny sa taktiež snažili prezentovať najdôležitejšie témy a oblasti z rusínskeho národnostného života, ktoré z pohľadu Rusínov mali rozhodujúci vplyv na ich perspektívny rozvoj ako národnostnej menšiny, na rozvoj školstva. Takou je napr. konfesionálna sféra, ktorá mala často priestor na stránkach novín. Čo sa týka konfesionálnej sféry, tak už pred vznikom novín vznikla v Medzilaborciach skupina okolo kňaza Františka Krajňaka, ktorá sa začala zaoberať prekladmi cirkevných kníh a textov z cirkevnoslovanského do rusínskeho jazyka. A taktiež uverejňovali správy o smerovaní gréckokatolíckej cirkvi. Cirkev a Rusíni, to sa určite nedá oddeliť. Vďaka rozvoju rusínskej pastoračnej praxe a teda praktizovaniu rusínskeho jazyka v Gréckokatolíckej cirkvi niektorými gréckokatolíckymi kňazmi dochádza k upevňovaniu národného povedomia Rusínov a efektívnejšiemu vytváraniu podmienok pre rozvoj ich národnostného školstva. Noviny tradične zohrávali veľkú úlohu aj pred sčítaním obyvateľstva. Takže agitačná funkcia novín bola veľmi významná. Myslím si, že funkcie, ktoré mali plniť noviny v rusínskom národnostnom kontexte, aj splnili.
КК: Гей, тото, што написала панї професорка платить в повній мірї. Но а знову сьме ходили меджі людей і писали о них, інтересовали ся о їх проблемы. А зачінала ся формовати сучасна русиньска література. Окрем того, же новинкы публіковали новых авторів, ходили сьме на презентації їх книжок, писали рецензії на їх творы і так сьме додавали важность русиньскій літературї, no i давали почливость авторам в їх роднім селї, де даколи многы ани не знали, же в їх селї жыє русиньскый поет або прозаік.
ЛюК: Од року 1991 ся Ваш жывот уже цалком звязав з русинством / русиньскым рухом. Можете нам обяснити, што то значіть? В єднім розговорї сьте прозрадили, же сьте спочатку хотїли штудовати учітельство нїмецького і рoсійского языка. Но о навчаня на російскій катедрї быв меджі штудентами в 80-х роках великый інтерес і молодых людей із русиньскых реґіонів пересвідчовали, жебы собі приглашкы пересунули на україньску катедру. Так то было і в Вашім припадї?
АП: Од юна року 1991 путь мого жывота уже є офіціално звязана з русинством: сім років (1991 – 1998) в ролї редакторкы і заступкынї шефредактора русиньской Редакції Русин і Народны новинкы у Пряшові, десять років (од септембра р. 1998 – 2008) в ролї одборной асістенткы Оддїліня русиньского языка і културы, наперед Інштітуту народностных штудій і чуджіх языків Пряшівской універзіты в Пряшові (1998 – 2006), пізнїше Інштітуту реґіоналных і народностных штудій ПУ (2006 – фебруар 2008), а од 1. марца 2008 самостатного Інштітуту русиньского языка і културы ПУ, якого од 12. юна 2008 єм ся стала директорков. Цїлый тот час у моїм дїятельстві на русиньскім полю доміновала робота над языком, ці то як редакторкы русиньскых періодік, ці як членкы реґіоналной або інтерреґіоналной языковой комісії, яка кулміновала:
– в колектівнім, респ. сполуавторьскім, выданю двох ортоґрафічных словників русиньского языка (1994, 2007),
– у языковій редакції вшыткых учебників русиньского языка і літературы про основны школы і в сполуавторстві учебників русиньского языка про середнї школы (2002, 2003, 2004, 2005, 2007), якы в роках 1999 – 2003 выдала Русиньска оброда на Словеньску а в роках 2004 – 2005, 2007 редакція Русин і Народны новинкы в Пряшові;
– в участи на научных проєктах домашнїх і загранічных высокошкольскых інштітутцій i ґрантовых аґентур: а) Опольской універзіты – Інштітуту польской філолоґії в Ополе (Польско) під назвов „Współczеsne przemiany języków słowiańskich“ (1999 – 2002), выслїдком якого была научна моноґрафія „Najnowsze dziеje języków słowiańskich. Русиньскый язык“ (2004, 2007) з ґраматічным описом языковых ровин і описом соціолінґвістічных функцій русиньского языка; б) проєкту штатного проґраму научного баданя Сполоченьсконаучного інштітуту Словацькой академії наук в Кошіцях під назвов „Národ, národnosti a etnické skupiny v procese transformácie spoločnosti“ (2003 – 2005), выслїдком якого быв комплекс аналіз народностных меншын на Словакії, враховано русиньской з акцентом на сферу соціоліґвістічных функцій русиньского языка на Словакії; в) проєкту Научной ґрантовой аґентуры МШ і САН (VEGA) „Rusínsky jazyk na Slovensku: výskum a vývoj“ (2008 – 2010), выслїдком якого была аналіза нормы русиньского літературного языка і становлїня проблемів єй функціонованя в практічных сферах;
– у стажованю на Торонтьскій універзітї в Канадї (септембер – децембер року 2002) в рамках Штіпендії про русиньскы штудії Штефана Чепы, де в Бібліотецї карпаторусиністікы історіка професора Др. Павла Роберта Маґочія єм могла штудовати етнічно-языковы процесы русиньского етніка в Карпатах;
– у выпрацованю дізертачной роботы на тему Списовный язык карпатьскых Русинів: проблемы становлїня, кодіфікації, акцептації і сфер функціонованя і єй обгаїню на Філозофічній факултї Універзіты Я. А. Коменьского в Братїславі (2006) – під веджінём універзітного професора, ПгДр. Яна Дорулї, др. н., в тім часї директора Ставістічного інштітуту Яна Станїслава Словацькой академії наук в Братїславі;
– в написаню і выданю научных моноґрафій о русиньскім языку в трёх языках – словацькім (2007), русиньскім (2008) і анґліцькім (2009) і наслїдній габілітації на доцентку русиньского языка на Філозофічній факултї Універзіты Я. А. Коменьского в Братїславі (2010) в одборї Славяньскы языкы і літературы.
Вопрос Любы Кралёвой панї доцентцї Кветославі Копоровій
ЛюК: Кветко, одколи ся Твій жывот уже цалком звязав з русинством і чому то приписуєш? Міг ся Твій жывот розвинути і іншым напрямом? Хотїла єсь і Ты спочатку штудовати штось інше як україньскый язык і літературу і словацькый язык і літературу ? Або єсь нїґда не роздумовала о іншій алтернатіві свого будучого професіоналного жывота?
КК: Гей, хотїла-м штудовати ай псіхолоґію, або словенчіну із даякым чуджім языком – може нїмецькым. Но тогды (у вісемдесятых роках минулого стороча) было жадане голосити ся на даякы технічны смеры, а я пересвідчовала свого класного професора, же я не маю предіспозіції на такы штудії. Він мі не вірив, также я абсолвовала i псіхотесты, котры вказали тото, што єм твердила – добры діспозіції на языкы, а слабы – на технічны предметы. По тій тортурї з псіхотестами, подобно як моїй сокласніцї – Анї, ай менї было пораджене, же скорше ня приймуть на комвінацію з україньскым языком. І так сьме ся зышли з Анёв на єдній універзітї і доконця в єдній штудійній комбінації. І на скушках сьме были вєдно.
Вопрос Любы Кралёвой панї професорцї Аннї Плїшковій
ЛюК: „Рокы 1989 až 1991 были про Русинів в Европі жычливыми роками. Всягды там, де жыють Русины, в середнїй і юговыходній Европі взникли вызначны русиньскы орґанізації, котры фунґують доднесь. Перша русиньска орґанізація в середнїй Европі по револуції взникла в Польщі, а то Stowarzyśenie Lemków/Стоварышіня Лемків (1989), на Словакії – Русиньска оброда (1990 в Меджілабірцях, пізнїше Русиньска оброда на Словеньску), на Українї – Общество карпатьскых Русинов, в Чехах – Společnosť přátel Podkarpatské Rusi, в Сербії – Руска Матка і поступно взникали русиньскы орґанізації і в Мадярьску, Хорватьску і Румуньску. Вшыткы ся зъєднотили до єдной меджінародной орґанізації, котру назвали Світовый конґрес Русинів (1991 в Меджілабірцях – 1-ый сейм). Тот на себе взяв велику задачу – вытворити проґрам того безштатного народа‟, гварите в єднім розговорї. Панї професорко, якы были найважнїшы задачі спомнянутых народных русиньскых орґанізацій на челї із Світовым конґресом Русинів на зачатку 90-х років?
АП: Rusíni na Slovensku na začiatku 90. rokov žiadali od štátu školy, tlač, vysielanie v štátnom rozhlase a televízii, literatúru či divadlo v rusínskom jazyku. Keď sa ale predkladali požiadavky späté s jazykom, štátne inštitúcie pochopiteľne kládli otázku: A máte kodifikovaný spisovný jazyk? Veď nie je možné, aby sa, povedzme, v škole vyučovalo dialektom. Rusínska obroda na tieto oprávnené otázky musela prirodzene a iniciatívne reagovať. Ja osobne som sa angažovala na príprave kodifikačných príručiek rusínskeho jazyka a sledovala som proces kodifikácie RsJ aj ako redaktorka rusínskych Narodnych novynok. Kodifikácia rusínskeho jazyka sa stala prioritou pre rusínske hnutie a už na prvom Svetovom kongrese Rusínov, ktorý sa konal v Medzilaborciach v roku 1991, kedy sa karpatskí Rusíni dohodli, že v procese riešenia svojej jazykovej otázky sa budú radiť nielen s odborníkmi, ale aj so zástupcami európskych národov, ktorí nemajú vlastný štát, akými sú napríklad Katalánci, Baskovia alebo Rétorománi. Úloha to nebola vôbec ľahká. Skúste totiž kodifikovať jazyk, ktorým hovoria Rusíni žijúci nielen vo viacerých štátoch, ale obývajúci rozsiahle etnografické územie – od rieky Ruskovy v Maramureši (Rumunsko) až po rieku Poprad na Spiši (Slovensko) ktoré je charakteristické značne odlišnými dialektmi. V novembri roku 1992 sa v Bardejovských Kúpeľoch stretli rusínski spisovatelia, novinári, akademici a aktivisti z karpatsko-rusínskych oblastí, do Bardejova však merali cestu aj profesionálni jazykovedci, slavisti a kodifikátori jazyka z niekoľkých krajín sveta. Pre Rusínov bola najzaujímavejšia návšteva zo Švajčiarska . Táto delegácia prezentovala, ako sa jazyk 30-tisícovej národnosti Rétorománov, ktorí v krajine žili roztrúsene vo viacerých kantónoch, nielen kodifikoval v niekoľkých variantoch, ale napokon na ich báze vznikol aj spoločný spisovný jazyk, ktorý sa s odstupom času stal jedným z úradných jazykov Švajčiarska. Podľa ich modelu sa nakoniec začala aj formovať norma rusínskeho spisovného jazyka, teda v prvom štádiu zvlášť pre každý štát, v ktorom Rusíni žijú: na Slovensku, v Poľsku a na Ukrajine. Zaujímavosťou je, že jedna spisovná norma rusínskeho jazyka už existovala od roku 1923 – v srbskej Vojvodine. Práve vojvodinským Rusínom sa podarilo prežiť obdobie socializmu bez toho, aby na nich mala dosah sovietska národnostná politika, bez prerušenia kontinuity vývoja. Rusíni v strednej Európe nemali také šťastie. V Bardejovských Kúpeľoch sa Rusíni dohodli na založení medzinárodnej jazykovej komisie, členmi ktorej sa stali po dvaja zástupcovia z každého štátu, kde Rusíni žili. Tí spolu s odborníkmi vypracovali návrh spoločnej jazykovednej terminológie rusínskeho jazyka a prvých pravidiel pravopisu (1992).
ЛюК: Яку роль сьте в выше спомнянутых процесах грали Вы особно, панї професорко?
АП: Ja osobne som sa angažovala na príprave kodifikačných príručiek rusínskeho jazyka.
Вопросы Л. Кралёвой проф. А. Плїшковій і доц. К. Копоровій
ЛюК: Панї професорко і панї доцентко, є обще знамым фактом, же за кодіфікаціoв літературного русиньского языкы стояли двоме лінґвісты – русисты – панове доценты – Юрко Панько і Василь Ябур. Доц. Панько походив із Рокытова коло Гуменного а доц. Ябур походить із Стащіна коло Снины. Хто їх ословив як компетентных лінґвістів, жебы акт кодіфікації проходив професіонално і обєктівно в змыслї выберу того русиньского діалекту, котрый буде найлїпше репрезентовати лінґвістічны і етноґрафічны характерістікы нашого норматівного языка як варіанты четвертого выходославяньского языка?
АП: Rusíni mali šťastie, že kodifikáciu pripravovali lingvisti. Boli to fundovaní ľudia, ktorí vedeli, čo si v rámci jazyka ako systému môžu dovoliť, poznali charakteristiky východoslovanských jazykov, v tomto kontexte boli aj neoceniteľnými poradcami. S prípravou prvého rusínskeho ortografického slovníka (ortografia – pravopis) pomáhali aj redaktori Národných novynok. Redakcia mala v tom čase jedno veľké plus, a síce, že jej redaktori pochádzali z rôznych kútov regiónu, kde Rusíni žijú – zo sninskej oblasti, z oblasti Humenného, Medzilaboriec či staroľubovnianskeho regiónu.
Pre kodifikáciu jazyka sa musel vybrať jeden alebo dva teritoriálne najrozsiahlejšie dialekty, ktoré by sa stali základom pre budovanie jazyka. Nakoniec členovia komisie sa dohodli, že na Slovensku to bude oblasť medzi tokmi Cirochy a Udavy, po línii obcí Nechválova Polianka, Pichne, Pčoliné, smerom k obciam Hostovice, Parihuzovce, Nižná a Vyšná Jablonka, Osadné, Svetlice a iných. Išlo o oblasť, ktorá bola dostatočne izolovaná od západoslovanských dialektov, vplyvu poľštiny zo severu i ukrajinčiny z východu. Docenti Juraj Paňko a Vasiľ Jabur boli presvedčení, že je to najvhodnejšia nárečová oblasť na kodifikáciu nového východoslovanského jazyka. Dnes sa rusínsky jazyk vyučuje na Prešovskej univerzite, chráni ho domáca a medzinárodná legislatíva, najmä Európska charta regionálnych alebo menšinových jazykov a Rámcový dohovor na ochranu národnostných menšín.
КК: Аня одповіла докладно, веце не є што додати.
ЛюК: Кветко, будь така добра і характерізуй тіпічны знакы выходославянського языка в тых нашых діалектах, спомнянутых панї професорков Плїшковов, котры ся стали основов русиньского літературного языка, языка четвертого самостатного европского выходославяньскго народа. Дотеперь меджі Русинами Словакії ся діскутує о тім, чом якраз тоты діалекты з реґіону меджі Цірохов і Удавов были взяты за основу нашого літературного языка, а не іншы діалекты. Думам собі, же вже, скоро 30 років од кодіфікації русиньского норматівного языка, треба тоты пусты діскусії закончіти і зачати в масовішім розсягу учіти русиньскы дїти із вшыткых реґіонів СВ Словакії в школах наш норматівный русиньскый язык. Інтересный є про мене і факт, же нелем люде, котры ся професіонално не занимають русиньскым яызком, но і люде професіоналной сцены, котрых русиньскый язык жывить, скорше приїмають україньскый язык як норму як нашыма кодіфікаторами выбраны русиньскы діалекты, котры не суть їх діалектами.
КК: Зачну одзаду. Чом дакотры радше выберають україньскый язык. То є вопрос достойности народа і достойности материньского языка – у лінґвістіцї ся хоснує термін dignitas. Тоты, котры выберають україньскый язык, мають го звычайно выштудованый (а в рамках своїх штудій спознали ай богату україньску літературу, културу), роблять (або робили) з укр. языком як професіоналы а ку тому вели і своє потомство. Также ся ту выховала ґенерація Русинів-Українцїв, котры ся чують ай Русинами, ай Українцями. Самособов, мають на то право.
А нашы Русины ся перед роком 1989 не учіли свій материньскый язык, ани ніч о своїй културї, народных будителях, особностях. Не думам лем общезнамых – Духновіча і Павловіча, але думам на такы особности своёй добы як Бачіньскый, Кукольник, Лодїй…, пізнїше Добряньскый, Бескид… Также кедь о них не знають, властно не мають быти на што горды (окрем діалектів, котрыма комунікують і конфесії – прислушности к церькви выходного обряду)….
Знакы тых діалектів, котры были выбраты за основу кодіфікації суть в нашых публікаціях, котры суть на інштітутї, а мож їх найти ай в електронній подобі – на сторінцї Пряшівской універзіты. Кедь бы-м хотїла одповісти курто, в діалектах, взятых за основу кодіфікації є погыбливый і движный акцент. Таксамо ся в них утримало до днешнїх днїв много знаків, котры їх вяжуть із старославяньскым, доконця з праславяньскым языком. Повім холем три такы знакы: Протетічне в- (ворїх, воко, вугля, волінь, воблак…); епентетічне –л- (давити – давлю, їмити – їмлю, сыпати – сыплю, сыпле….); релікт-звук –н´- за псл. носовкы в словах: мнясо, памнять, тїмня, вымня). Курто повіджене, тота область была найменше овпливнена околитыма языками (главно словеньскым) і діалектами (выходословацькыма і польскыма).
ЛюК: Наперек великій роботї нашых двох кодіфікаорів, панів доцентів Панька і Ябура, Вашого інштітуту і великій кількости русиньскых обчаньскых здружінь, з котрых ся дакотры заміряли і на русиньскы дїти, наш норматіный русиньскый язык познать мало Русинів і чім дале, тым менше нашых дїтей бісїдує по русиньскы. Русиньскы школы ся отворили в другій половинї 90-ых років (Чабины, Шарішскый Щавник, ОШ в Меджілабірцях на ул. Коменьского, Пчолине), потім ся заперли, на їх містї продовжовали і значно їх кількость розшырили вечернї школы русиньского языка про дїти і дорослых ОЗ Колысочка – Kolíska, котры ся заперли в роцї 2022. За 10 років ся у ВШРЯ ОЗ Колысочка – Kolíska РсЯ довєдна навчало 2853 дїтей од МШ по ІІ. ступінь ОШ і вчіло їх 35 учітелёк довєдна в 38 школах і веце як 60 класах. Дїти навщівлёвали ВШРЯ ОЗ Колысочка – Kolíska переважно од 2 до 5-х років. Но і так є хыбов і великов шкодов, же ся не можуть учіти РсЯ довше і продовжовати своє навчаня РсЯ на высшій уровни в школах, жебы го вже нїґда в жывотї не забыли актівно хосновати як свій материньскый язык – словом і писмом. Бо зряджователї школ, на котрых были отворены вечернї школы РсЯ, не вывжыли їх потенціал і охоту русиньскых дїтей і їх родічів учіти ся свій родный язык в школах. Днесь маєме дві школы з навчалным языком русиньскым і пять з навчанём русиньского языка. Могли бы сме їх мати дакілько десяток в русиньскых селах, но і містах СВ Словакії. В Словакії не є ани єдной середнёй школы, де бы ся учів русиньскый язык і выдкы бы штуденты і штуденткы поступали на Ваш інштітут. Повіджме сі по правдї, Вы на інштітутї учіте по русиньскы бісїдовати і писати нелем пару Словаків, котры ся приголосили на штудіум русиньскго языка, но і дакотрых молодых Русинів. Як з того зачарованого кругу выйти, панї доцентко і панї професорко? Як намісто перерушованя контінуіты в навчаню РсЯ в школах досягнути ёго контінуалный розвой?
Ку тому треба прираховати неохоту дакотрых русиньскых медій і русиньскых орґанізацій, котры наприклад выдають русиньскы книжкы або новинкы і хоснують русиньскый язык каждоденно в розлічных формах у радіях, в телевізії, на театралных сценах, дотримовати норматівый русиньскый язык по веце змінах у правилах рекомендованых Языковов комісіёв при Вашім інштітутї і вытваряють собі властны правила, даколи у высловности, даколи в писаню ё і ї, даколи в хоснованю українізмів або скорї словакізмів… Притім собі нихто з них може не знає представити, жебы професіоналы в словацькых медіях, на словацькій професіоналній сценї вшыткых можных уровней не мали дотримовати правила словацького норматівного языка і хосновати свої словацькы діалекты. Якый є Ваш погляд на вышеспомнянуты вопросы?
КК: То є робота на довгы рокы. А мы лем на зачатку народно-возродного процесу. І наперек вшыткому, думам собі, же сьме ся холем кус рушили з місця. Днесь уж молода ґенерація (котра ся голосить ід Русинам) не має проблем з приятём корекцій у правописї, або з ґрафемов –ё-, ці ґрафемов –ї-. Тото суть релікты з минулости. То к правопису. А вопрос народных школ? Там бы добрі было сполупрацовати на лінії – староста села, священик (піп), директор школы, респ. учітель, котрый бы учів русиньскый язык і родічів школоповинных дїтей. Но а мати підпору на найвысшых містах. Свого часу сьме там мали Русина Петра Крайняка. Як раз повіла панї професорка Плїшкова, мусиме ся мы самы хотїти (на высвітлїня – честовати і решпектовати єден другого, а не ся підцїнёвати, неґовати…), а потім нас будуть хотїти ай другы…
АП: Суглашу з одповідёв доц. Копоровой.
ЛюК: Но хочу обернути угол погляду свого попереднёго вопросу. Вшыткы знаєме, же сполочность ся розвивать і з нёв ся розвивать і язык, котрый з єдного боку рефлектує/одражать тоты зміны, но з друго боку і їх вытварять. Днешнїй літературный русиньскый язык перешов тыж змінами, бо і жывот Русинів в Словакії ся змінив од року 1995, так як ся одлишує словацькый літературный язык опроти штуровскым часам, коли быв кодіфікованый. Но тот має предсі лем довшу історію і носителї словацького языка ся в роцї 1993 стали штатотворным народом на роздїл од Русинів. Но предсі лем не мож ся не попросити, чом Языкова комісія коло ІРЯіК ПУ в Пряшові мінять нормы русиньского языка опротї кодіфікації з року 1995 без шыршого консензу. Шырша языкова комісія ся стрїтила пару раз, но має змысел, жебы ся іщі даколи сходила, кедь про Вас, нашых науковцїв – лінґвістів, може мати лем роль необовязковых пропозіцій, бо Вы зміны робите самы – без їх высвітлёваня шыршій громадї. Тоты зміны з мого погляду як кебы ішли на стрїчу остатнїм русиньскым реґіонам, мімо реґіону Цірохы і Удавы, но Русины з тых реґіонів їх і так не решпектують, бо не решпектують русиньскый норматівный язык в общім. Думам тым наприклад зъєдночіня хоснованя часованя часослов тіпу дяковати, бісїдовати ітд. – з формы – дякію, дякієме, бісїдію, бісїдієме на дякую, дякуєме і бісїдую і бісїдуєме, яка не є тіпічна про діалекты реґіону, выдкы є база норматівного русиньского языка – або субстантівум – вечор ся має хосновати як вечур, кедь тото слово в тых діалектах евокує вечурню – вечерню літурґію, а не часть дня. Таксамо ня мерзить, же дакотры зміны в правилах русиньского норматівного языка выкликаны Языковов комісіёв ІРЯіК ПУ в Пряшові ведуть к стратї основы нашого языка і приближують го ід словацькому языку, наприклад поступне вытїснёваня нашого реално хоснованого вокатіву, ословлїня, котре ся одлишує од номінатіву – пане докторе, панї учітелько, Янко, Янку, Міру, Любо, Кветко, Анько, Юрку – ітд. В книжках выдаваных Сполком русиньскых писателїв в послїднїм часї ся вокатів вытратив або поступно вытрачать. Но він є в нашім языку жывый, а кедь го можуть хосновати Чехы і Полякы, чом бы сьме собі го не заховали і мы… Словаци го стратили лем недавно. Іщі моя ґенерація го рядно хосновала на годинах словацького языка на основных школах. Тых уступків у нашім норматівнім русиньскім языку у одношіню ку словацькому языку віджу омного веце і барз ня мерзять, бо ведуть ку стратї одлишности нашого языка од западославяньского словацького языка. Так Лемкове в Польщі уступують польскому языку, Русины на Підкарпатю україньскому языку, а то барз силно.
Повіджте, будьте такы добры обидві, коли настали найвекшы зміны в норматівнім русиньскім языку опроти нормі з 27. 1. 1995 і высвітлийте, чом сьте к ним приступили? В роцї 2005? Або і перед ним і по нїм? В чім є основа тых змін? Де ся можуть професіоналны вжывателї літературного русиньского языка о тых змінах дізнати?
КК: Першы зміны (в роцї 2005) зробили кодіфікатор – Василь Ябур і Анна Плїшкова, а я їх в повній мірї решпектую і єм з нима стотожнена. Довго бы сьме діскутовали, кедь бы сьме хотїли высвітлити доводы. Кедь бы-м хотїла курто одповісти, доцента Ябура і проф. Плїшкову решпектую як авторіты. Мудрїшых не маєме. Другы корекціїі робила я з тімом колеґів з Языковой комісії і перед приятём сьме все скликовали ай шыршый круг языковой комісії і голосовало ся о єднотливых змінах. Цїлый тот процес (як ай порівнаня з першыма корекціями в роцї 2005) єм зафіксовала в моїй штудії, котра є надрукована в послїднїм зборнику: STUDIUM CARPATHO–RUTHENORUM 2023. Як бывша редакторка знаю, же найлїпше є, кедь є вшытко „записане“…
AП: Каждый язык є жывый орґанізм і зміны в нїм суть природным дїлом. Окреме , кедь іде о язык, котрый нїґда не мав свою певну норму. Зміны нормы русиньского языка, кедь буде фунґовати дале в сполоченьскых сферах, а тыж в академічній сферї, ся будуть реалізовати і в будучности, і не залежить од хотїня або нехотїня дакотрых людей. Кажда языкова ровина має свої закономірности, котры наперед собі треба освоїти, а так на них ай научно реаґовати. Напр. в словацькім языку ся зміны в правописї по кодіфікації реалізовали скоро каждых 10 років.
ЛюК: Наперек великій роботї першых новодобых русиньскых будителїв 90-х років днесь видиме, же сітуація в русиньскім школстві в Словакії ся нелем же не мінить ку лїпшому, но опротї 90-м рокам 20-го столїтя і зачатку 21-го ст. ся сітуація якбач іщі згіршыла. Потверджують то выслїдкы послїднёго списованя жытелїв СР в роцї 2021, де ся найвеце за 30 років самостатной і слободной Словакії і признаня Русинів за самостатну народностну меншыну СР знижила кількость людей декларуючіх русиньскый язык як свій материньскый яызк – з 55000 на 38000 жытелїв СР. Чом є то подля Вас так?
АП: Máte pravdu, nemôžeme byť spokojní s tým, ako sa rozvíja rusínske školstvo od MŠ po SŠ. Starostovia akoby mali úplne iné priority, ako to, že sa v ich obci hovorí síce nárečím rusínskeho jazyka, no obec nemá rusínsku školu. A to je jedným z dôvodov, prečo najmladšia generácia v pôvodne rusínskych obciach cielene prechádza na komunikáciu v slovenčine. Na jednej strane chápem pragmatizmus rusínskych rodičov, ktorí svoje deti pripravujú na to, že budú v škole hovoriť a učiť sa po slovensky, na druhej strane sa z ich výchovy vytráca pestovanie vzťahu k rusínskej kultúre, jazyku a rusínskej identite. Je smutné, že vyrástlo niekoľko generácií Rusínov, ktoré o svojej histórii nič nevedia. Učia sa históriu a jazyk väčšinového národa, na území ktorého žijeme. Naše deti si myslia, že ich reprezentantom, pokiaľ ide o jazyk, je Ľudovít Štúr. A také mená ako Alexander Duchnovič, Adolf Dobriansky alebo Alexander Pavlovič im, bohužiaľ, nič nehovoria. A toto chýba aj starostom rusínskych obcí. Ani oni nepoznajú vlastnú históriu. Bez rusínskych škôl alebo bez výučby rusínskeho jazyka a reálií v existujúcich školách v obciach, kde podľa sčítania obyvateľstva žije minimálne 20% rusínskeho obyvateľstva, sa však situáciu ani v budúcnosti nepodarí zmeniť.
Situácia v školskej sfére Rusínov na Slovensku je dlhodobo nemenná, pretože propagácia možnosti a potreby výučby rusínskeho jazyka nie je taká, ako by mala byť. Slovensko prijalo Európsku chartu regionálnych alebo menšinových jazykov, kde jednoznačne stojí, že ponuka by mala predchádzať dopyt. To znamená, iniciatíva zo strany štátnych orgánov, by mala byť na prvom mieste. Do úvahy prichádzajú rôzne spôsoby iniciatívnej ponuky zo strany štátu a hlavne Ministerstva školstva, napríklad aj zvýhodnenie takýchto škôl, v ktorých je perspektíva začať výučbu rusínskeho jazyka ako materinského najmä v obciach, v ktorých žije minimálne 20% obyvateľstva danej národnostnej menšiny, a to s cieľom, aby nedochádzalo k vymieraniu tejto národnostnej menšiny a jej materinského jazyka.
Tradícia výučby materinského jazyka Rusínov v bývalom Československu bola na niekoľko desiatok rokov pretrhnutá administratívnym zásahom totalitného režimu. V dôsledku toho u miestneho rusínskeho obyvateľstva absentovala výchova k národnému povedomiu, k pestovaniu hrdosti na svoju národnú identitu a materinský jazyk. Je nesporné, že štátne orgány a inštitúcie v spolupráci s rusínskymi občianskymi združeniami by sa touto problematikou mali zaoberať dôsledne, pretože výučba materinského jazyka patrí k základným právam človeka. Štát by mal vytvoriť vhodné podmienky a zákonné nástroje na realizáciu tohto práva.
Nedá sa povedať, že záujem o výučbu rusínskeho jazyka má klesajúcu tendenciu. Záleží od uhla pohľadu – či sa na problém pozeráme optikou Ministerstva školstva SR, alebo rusínskych občianskych združení. O záujme detí Rusínov, ale aj Nerusínov, učiť sa spisovný rusínsky jazyk hovorí zaujímavý a veľmi prospešný projekt občianskeho združenia Kolŷsočka (Kolíska) pod názvom Večerné školy rusínskeho spisovného jazyka pre detі i dospelých, ktorý sa realizoval od roku 2013 do roku 2022. Tento projekt, financovaný štátom, konkrétne FNPKNM dokázal, že na Slovensku záujem o výučbu rusínskeho jazyka je, avšak tento záujem je vyvolaný cielenou kultúrno-osvetovou činnosťou len jedného občianskeho združenia. Zlepšiť situáciu by pomohla systematická práca s rodičmi zo strany viacerých OZ, ktorých je na Slovensku okolo 40, a samozrejme cielená a systematická podpora a iniciatíva štátnych orgánov. Je tu naozaj veľmi veľa faktorov, ktoré vplývajú na to, v akom stave je školstvo Rusínov na Slovensku v súčasnosti.
КК: Вшытко основне повіла проф. Плїшкова.
ЛюК: В заключіня ся Вас обидвох хочу попросити, што бы сьте одказали Русинам, котры із своїма дїтми бісїдують лем по словацькы або переважно по словацькы, бо не хотять, жебы з їх дїтей выросли Русины, або тым Русинам, котры і бісїдують по русиньскы, но лем в узкім кругу родины, бо на верейности, перед словацькыма колеґами ці сусїдами ся ганблять признати, же суть Русины. Што можеме повісти людём, котры ся ганьблять за свою русиньску ідентічность?
АП: Тak, ako za svoju príslušnosť k určitej cirkvi, tak ani za svoju príslušnosť ku konkrétnej národnosti by sa človek nemal hanbiť. Tak ako príslušnosť k cirkvi – v prípade Rusínov ide o pravoslávnu alebo gréckokatolícku, tak aj príslušnosť k národnosti – v našom prípade k rusínskej, slovo „hanba“ v žiadnom prípade nie je namieste. Prečo? Podľa mňa je svätou povinnosťou každej nasledujúcej generácie sa snažiť, aby dedičstvo získané od svojich predkov si ctila, pestovala a odovzdala ho generácii ďalšej. Ak niekto pociťuje hanbu za svoju národnosť, ktorú si nevybral, ale zdedil po svojich predkoch, to znamená, že nič nevie o dejinách svojej národnosti, o dejinách jazyka a kultúry svojej národnosti, o významných osobnostiach svojej národnosti, ktorých si uctieva civilizovaný kultúrny svet. Skôr tento stav považujem za „hanbu“ a nedôstojné zaobchádzanie so stáročiami udržiavaným národným bohatstvom našimi predkami. Pozná súčasná mladá generácia aspoň základné informácie o Alexandrovi Duchnovičovi, Alexandrovi Pavlovičovi, Adolfovi Dobrianskom či Alexandrovi Beskydovi? Veď to sú osobnosti hodnotovo rovnocenné s Ľudovítom Štúrom, Jozefom Miloslavom Hurbanom, Jankom Kráľom či Michalom Miloslavom Hodžom alebo množstvom iných osobností z obdobia národného obrodenia v slovenskom kontexte. A kto nepozná dejiny, hodnoty, tradície, kultúru, svojej národnosti či národa, žiaľ nemá byť na čo hrdý. Základný problém vidím v zániku základných škôl v rusínskych obciach a v nezáujme Rusínov odovzdať svojim deťom dedičstvo svojich predkov.
КК: Як єм уж спомянула, кедь за названём – Русин не є ниякый обсяг, тяжко быти на дашто гордый. Вірю, же тот обсяг сьме за рокы нашой актівіты в третїм русиньскім народнім оброджіню вытворили, каждый подля своїх можностей і у своїм одборї. Также уж лем выкликати інтерес, жебы Русины чули потребу мати інформації о тім, хто суть, яка є їх історія розвоя (рахуючі і історію розвоя їх материньского языка). Думам, же маёріта уже о Русинах знає веце, як то было в минулости, на чім мають заслугу і русиньскы културно-сполоченьскы орґанізації, але ай політіка штату, в котрім сьме третёв найбівшов народностнов меншынов. А не думам сі, же в сучасности ся молоды люде ганблять за свою ідентіту, видить ся мі, же лем не вшыткы мають потребу о нїй верейно бісїдовати. А тыж ся мі видить, же двояка ідентіта (напр. Словак і Русин) тыж буде в будучности нормалным явом, так, як ай наш словацько-русиньскый білінґвізм.
ЛюК: Дякую за Вам, панї професорко, і Вам, панї доцентко, же сьте одповіли на мої вопросы і припомнянули нам вшытзкым Вашы заслугы на розвої русиньского номратівного языка Русинів Словакії з нагоды Вашых жывотных юбілеїв!