Вовчік Васько і Сернятко Самко

В єднім густім лїсї в бескiдьскых горах жыла вовча родина старого Вовка Василя і Вовчіцы Нацї. Мали троє дїтей, вовчаток. Найстаршого смілого сына Осифка, середню мілу дївочку Марьку, котра ся любила ціфровати перед глядилом каждой лужайкы в лїсї, і наймолодшого боязливого сына Васька.

Васько ся любив бавити на лїсных полянках із своїма сороденцями, котры го учіли їмати малых зайчіків, нашироко обходити медведицю Лару з єй медвідятками і старого самотаря медвідя Мана, іґноровати Лишку Лізу, кедь вышла із своёй норы з народженыма той яри лищатами. Дїти – вовчата зіставали на полянцї довтогды, покы было видно.

Раз ся бавили на хованкы і брат Осифко із сестров Марьков ся сховали перед Васьком так добрї, же ани не збачіли, кідь настала в лїсї ніч і Васько одразу зістав на полянцї сам. Барз ся перестрашив. Што мать в темнім лїсї теперь сам робити?  Нащастя світив ясный місяць і Васько мусив переконати свій страх і выбрав ся глядати свою родину. Но як поступовав до глубокого лїса, чім дале, тым веце ся замотав до гущавы і не знав з нёй найти драгу вон.

Одразу штось зашухотало перед ним в траві і спід крячка выбігло перед нёго выстрашене сернятко. Страчене Сернятко Самко. Обидвоми, Васько і Самко, ся наперед напудили єден другого, бо в місячнім світлї в ночі  вызерали як блїды призракы. Першый ся потім осмілив Вовчік Васько і приступив ближе ку Сернятку, жебы попозерав зблизка на створїня, котре іщі нїгда в своїм дїтьскім жывотї не відїв.

Сернятко мало овелё высшы ногы як Вовчік Васько. Шыю мало вузку і довгу і на єй кінцю головку з малыма вушками. Із головкы на Ваську позерали выстрашены великы очі і Самко правов переднёв ножков копав до пня, котрый му заваджав добрї відїти Вовчіка Васька, но грабав ножков під собов і зато, жебы вказати Васькови, же ся го не боїть. Смілїшый Васько першый прогварив в ночнім тиху.

– Хто ты єсь і як ся звеш?

– Я єм Сернятко і клічуть ня Самко. А тебе як звуть і хто ты єсь?

– Є єм Вовчік Васько і стратив єм ся своїм сороденцям, кедь сьме ся бавили на хованкы.

– А я єм ся стратив своїм старшым сестрам, сернам Сашцї і Наталцї  і мамцї Сонї. Бігли сьме ся до потічка напити воды і кедь сьме ся вертали до нашого лежовиска, закопнув єм до пня, впав єм, мамка то не чула, побігла із сестрами дале і теперь я не знам, де мам біжти дале за нима.

Вовчік Васько і Сернятко Самко так зістали пару минут тихо думати над тым, як ся дістати ку своїм, кедь ся Самко спросив Васькы.

–  А яка то є гра, на хованкы?

–  Ты єсь ся іщі нїґда не бавив на хованкы?

– зачудовано одповів Васько.

– На хованкы ся треба научіти наперед даяку вычітанку, жебы сьме выбрали того, кто нас буде глядати і потім ся мы остатны поховаєме і тот, котрого вычітаєме, нас мусить найти. Но брат Осифко і сестрічка Марька ся передо мнов так добрї сховали на полянцї, де сьме ся бавили, даґде поза бучкы, же єм їх не міг найти. А потім ся змерькло так скоро, же сьме ся єден другом стратили і я єм зістав на полянцї сам.

• А яку вычітанку ты знаєш, жебы сьме ся і мы двоме бавили на хованкы? – просить ся дале Сернятко Самко.
• Но наприклад таку сьме собі днесь бісїдовали:

Єден – беден,

коцка – гра.

На Дубинї война,

коровочкы яловы,

а лем єдна дойна.

На кого хочу вказати,

тот нас буде глядати.

 

• Або і таку ня брат Осифко навчів:
• Единчік
• Двінчік
• Тринчік
• Четырінчік
• Пядёш
• Вадёш
• Шехман
• Лехман
• Корба
• Клёц

            А ты мусиш вон![1]

Так сьме наперед вылучіли сестрічку Марьку, потім і брата Осифка і зістав єм я глядати Осифка із Марьков. Но не нашов єм їх, покы ся змерькло, і вни наісто пішли домів, до нашой норы за мамков Нацёв.

• Ёй, та про мене суть то барз тяжкы вычітанкы. Но попробую. Єден – беден, коцка – гра. На кого хочу вказати, тот ня буде глядати. І я вкажу на тебе і ты ня теперь глядай.

Як тото Сернятко Самко повіло, такой ся Вовчікови Самкови сховало позя крякы, де на нёго вже чекала єго мамка Соня і трясла ся од страху, ці Вовчік Самко не задусить єй сынка Самка і не понесе го Вовчіцї Нацї або старому Вовкови Василёви, жебы го вшыткы довєдна зожерли. Самко вже давнїше чув свою мамку стояти за кряком, бо зачув єй пах, на щастя Вовчік Самко быв обернутый од нёй задом і не міг єй зачути. Самко лем не знав, як ся ку нїй дістати так, жебы ю Вовчік Васько не збачів або не зачув єй пах. Но як ся Васько обернув хербтом, жебы ся Самко міг сховати, тот вывжыв ёго непозорность і втїк скоро ку мамцї Сонї схованій за густыма кряками, одколи ся вернула, жебы найти страченого Самка. І обидвоє, мамка Соня із сыном Самком, із скоростёв блеску втїкли до їх далекого лежовиска, де на них вже чекали выстрашены дївчата Сашка і Наталка. І як добрї зробили.

Бо нелем мамка Соня глядала свого страченого сына Самка, но і Вовчіця Наця глядала в ночнім лїсї свого малого страченого Вовчіка Васька, кедь ся домів до норы вернули лем Осифко і Марька без братчіка. Мамка Наця ся по слїдах старшых двох дїтей приближовала ку місту, де ся Васько зачав бавити із Самком  на хованкы і пришла ку Васькови втогды, коли несподїваный не міг ниґде найти чудне створїня Самка. Но кедь ку  нёму прибігла мамка Соня, такой забыв на Самка і притуленый ку мамцї ся вертав до їх норы на другім кінцю лїса, як ся находило лежовиско серн і сернят з родины Серны – мамкы Сонї і їх сестерніць і братранцїв.

І так ся в тоту ніч небезпечна сітуація про серны скінчіла добрї, но Сернятко Самко собі одвтогды уже давав добрый позор в лїсї, жебы не натрафив на Вовчіка Васька, бо од мамкы Сонї ся дізнав, же вовци їм, сернам, можуть і уближыти і треба перед нима барз втїкати. А Вовчік Васько ся помалы з мамков, братом і сестрічков учіли довєдна їмати в лїсї хворы і слабы звірятка, жебы наповнили свої брїшкы і передышлы голоду. Часто зістали голодны, кедь ся їм ніч не подарило вхопити і зожерти, но были днї, кедь ся їм дарило вхопити малу звірину. Дарьмо, вовци суть і зістануть дравцями, котры чістять лїс од хворых і слабых звіряток – былиножравцїв. Такый є кругобіг жывота в лїсї.

 

[1] Юрко Харитун: Дякую, мамко! 2. выданя, ОЗ Колысочка – Kolíska, Пряшів, 2023